воскресенье, 10 сентября 2017 г.

У верасні кс. Ян Рэчэк, вядомы кракаўскі рэкалекцыяніст, які шмат гадоў служыць малітвай аб аздараўленні душы і цела, правядзе шэраг рэкалекцый 

у парафіях Гродзенскай дыяцэзіі.

Да ўдзелу ў рэкалекцыях запрашаюцца ўсе жадаючыя.
Праграма:
27 верасня
Парафія Маці Божай Нястомнай Дапамогі ў Парэччы (дэканат Гродна-Усход).
Пачатак у 15.00.
28 верасня
Парафія Маці Божай Тройчы Цудоўнай у Мастах (Мастоўскі дэканат).
Пачатак у 18.00.
29 верасня
Парафія Унебаўзяцця Найсвяцейшай Панны Марыі ў Новым Двары (Шчучынскі дэканат).
Пачатак у 18.00.
30 верасня
Парафія Св. Станіслава, біскупa, у Ляцку (Шчучынскі дэканат).
15.00 – канферэнцыя
17.00 – святая Імша, пасля якой адбудзецца адарацыя Найсвяцейшага Сакрамэнту
1 кастрычніка
Парафія Св. Станіслава, біскупa, у Ляцку (Шчучынскі дэканат).
11.00 – святая Імша
Больш інфармацыі аб запланаваных рэкалекцыях па тэлефоне:+ 375 (33) 686-55-13 кс. Алег Пятрашка
https://catholic.by

суббота, 14 января 2017 г.

Не бойтесь слушать Святого Духа

«Не бойтесь слушать Святого Духа, Который подсказывает вам дерзкие решения»: с таким призывом Папа Франциск обращается к молодежи по случаю презентации подготовительного документа Синода Епископов, который состоится в октябре 2018 года. Тема предстоящей ассамблеи – «Молодежь, вера и распознавание призваний».
«Лучший мир можно построить и благодаря вам, вашему желанию перемен и щедрости», - пишет Папа, приводя слова Бога, обращенные к Аврааму. Господь говорит: «Иди!» - побуждая его оставить свою землю. Этим же словом Папа предлагает отправиться «в неведомое будущее надежных достижений», куда нас сопровождает Сам Бог. Для этого нужно «слушать глас Божий», звучащий в сердцах через наитие Святого Духа.
Идти не значит убегать: это значит направляться к «новой земле», к более справедливому и братскому обществу, строя его «до самых окраин мира». Сегодня слово «Иди!» ассоциируется и с негативными феноменами, злоупотреблениями, несправедливостью и войнами. Многие молодые люди вынуждены бежать от насилия из собственной страны, но «их крик достигает Бога, так же как голос Израиля в рабстве у фараона».
Папа подчеркивает, что «даже оглушительный шум, который, казалось бы, царит в мире, не мешает звучать этому зову» в сердце молодежи, чтобы привести ее к полноте радости.
В своем послании молодежи Папа указывает на роль знающих руководителей для того, чтобы помочь молодым людям раскрыть замысел Бога об их жизни. Бог, богатый милосердием, всегда протягивает руку, даже когда наш путь отмечен шаткостью и падениями.
Папа напомнил молодым людям о громогласном «да», раздавшемся во время последнего Всемирного Дня Молодежи в ответ на вопрос Папы: «Можно ли что-то изменить?». Этот крик «рождается из вашего молодого сердца, не выносящего несправедливости, не желающего следовать за культурой отбросов и уступать глобализации равнодушия»,  - пишет Святейший Отец. «Вслушайтесь в этот крик, исходящий из самого сердца», - просит Папа. И призывает не бояться слушаться Святого Духа, подсказывающего дерзкие решения, не медлить, «когда совесть требует идти за Учителем». Затем Папа отмечает, что Церковь готова выслушать критику и сомнения: «Дайте ей услышать ваш крик, пусть он отзовется в общинах и дойдет до пастырей». В конце своего послания молодежи Папа напоминает, что святой Бенедикт увещал аббатов всегда советоваться с молодыми людьми перед важным выбором, «поскольку самому молодому Господь подсказывает правильное решение». 
http://ru.radiovaticana.va/

Папа: не ищите опоры в идолах

Уповать на Бога, а не на идолов: Бог никогда не разочаровывает, а идолы – это фантазии, ведущие к смерти. Папа Франциск обратился с таким увещанием на аудиенции в среду 11 января, продолжая свои наставления о христианской надежде.
Итак, с одной стороны – надежда и доверие к Богу, с другой стороны – поиск убежища в идолах, когда мы создаем себе «бога» по своему образу и подобию. Отправной точкой для размышлений Папы послужил Псалом 115 (113 согласно греческой нумерации), в котором псалмопевец напоминает, насколько обманчивы идолы, но люди все равно на них уповают.
Вера заключается в доверии Богу даже в те моменты, когда, столкнувшись с испытаниями, мы чувствуем «хрупкость этого доверия» и потребность в «осязаемых опорах», подчеркнул Папа. Опасность в том, что, когда мы поддаемся искушению поиска эфемерных утешений, нам кажется, будто «верить становится легче».
«Мы тогда думаем, что можем найти опору в деньгах, в союзе с сильными мира сего, в мирском менталитете, в фальшивых идеологиях. Иногда мы ищем ее в каких-то божках, которые должныт поддаться нашим просьбам и волшебным образом вмешаться, изменить реальность и сделать ее такой, как нам хочется. Эти идолы ничего не могут, они бессильны и лживы. Но мы любим идолов, они нам так по душе!»
Священное Писание обличает лживость кумиров, на которых надеется человек. Папа Франциск привел в пример хиромантов, к которым люди выстраиваются в очередь, чтобы получить фальшивую надежду. «Это значит опираться на глупость», - прокомментировал Папа. Люди покупают ложную надежду, в то время как христианская надежда бескорыстна, ее принес нам Иисус Христос, отдав Свою жизнь за нас, - и как раз Ему мы доверяем гораздо меньше.
Идолы – это не только фигуры из металла, они могут быть сделаны «и из наших мыслей», когда мы сводим Бога к собственным представлениям и идеям о божестве. Человек часто создает себе «бога» по своему подобию: такой бог похож на него, он понятен и предсказуем. Мы уповаем на идеологии, претендующие на абсолютную истину, мы опираемся на идолов богатства, тщеславия, власти и успеха, создающих иллюзию всемогущества. Но даже здоровье и физическая красота могут превратиться в настоящих идолов, которым мы готовы принести любую жертву. Папа с горечью вспомнил об одной красивой соотечественнице, которая не скрывала, что делала аборт, чтобы не испортить фигуру. Эти идолы ведут по ложному пути и не приносят счастья, подчеркнул Святейший Отец.
Согласно 115 Псалму, те, кто надеются на идолов, сами становятся похожими на них:
«Они больше не знают, что говорить, неспособны помогать, изменять вещи, неспособны улыбаться, неспособны к самоотдаче и к любви. И мы, люди Церкви, подвергаемся этому риску, когда ведем себя по-мирски. Оставаясь в мире, нужно остерегаться иллюзий мира».     
http://ru.radiovaticana.va

Правильно ли говорить, что стихийные бедствия – это Божья кара за грехи?

Неверно утверждение, будто Бог наказывает человека за содеянное зло. Правильно было бы говорить, что наказание содержится в самом содеянном зле. Если человек выпивает яд и умирает, неверно было бы утверждать, что его наказывает Господь.
Все наши грехи имеют не только личные последствия, но и последствия на вселенском уровне, однако мы не знаем, как именно это конкретно проявляется. Последствия греха очевидны на примере первородного греха. Священное Писание приводит слова, сказанные Богом Адаму: «За то, что ты послушал голоса жены твоей и ел от дерева, о котором Я заповедал тебе, сказав: не ешь от него, проклята земля за тебя; со скорбью будешь питаться от нее во все дни жизни твоей; терния и волчцы произрастит она тебе; и будешь питаться полевою травою; в поте лица твоего будешь есть хлеб» (Быт 3). Вот как поясняет это Катехизис Католической Церкви: «Писание показывает трагические последствия этого первого непослушания. Адам и Ева сразу утратили благодать первозданной святости. Они боятся Бога, о Котором составили ложное представление как о Боге, ревниво охраняющем свои прерогативы. Гармония, в которой они пребывали, установленная благодаря первозданной праведности, разрушена; власть духовных свойств души над телом разбита; союз мужчины и женщины подвергнут раздорам; их отношения будут отныне отмечены похотью и властолюбием. Гармония с сотворенным миром разорвана. Видимое творение стало человеку чуждым и враждебным» (399-400). Обратим особое внимание на эти два последних предложения. Отсутствие гармонии с творением – это следствие греха, которым было разорвана связь с сотворенным миром. Таким образом, враждебность стихии – это проявление разрыва гармонии с окружающим миром. Но недопустимо утверждать, что то или иное событие является наказанием для того или другого человека, для какой-то категории людей или для целого народа. Не надо забывать, что и наши личные грехи могут неведомым нам образом влиять на бедствия, происходящие с другими людьми. Об этом, в частности, упоминал святой Папа Иоанн Павел II в апостольском увещании “Reconciliatio et Paenitentia”: «Признавать, что в силу человеческой солидарности, столь таинственной и неуловимой, сколь реальной и конкретной, грех каждого каким-то образом отражается на других: это – другая сторона солидарности, которая на религиозном уровне возрастает в глубокой и великолепной тайне общения святых, благодаря которому возможно говорить, что всякая возвышающаяся душа возвышает мир. Этому закону восхождения, к сожалению, соответствует закон нисхождения, так что можно говорить и об общении в грехе, через которое всякая опускающаяся душа вместе с собой опускает и Церковь, а в какой-то мере и весь мир. Иными словами, нет такого греха, даже самого сокровенного и тайного, даже сугубо личного, который бы касался только того, кто его совершает. Каждый грех в большей или меньшей степени, с большим или меньшим ущербом отражается на всей структуре Церкви и на всей человеческой семье. Согласно этому первому значению, каждому греху можно бесспорно приписать характер греха социального» (16).
Различные бедствия, происходящие вокруг нас, побуждают возносить молитву вслед за святой Екатериной Сиенской: «Господи, я согрешил, помилуй меня». Но неверно утверждать, будто стихийные бедствия «посылаются» в наказание за тот или иной грех. 
http://ru.radiovaticana.va/

Иисус обещал даже самым закоренелым грешникам спасение, если они перед смертью хотя бы один раз прочтут Венчик Божественному милосердию

«В час смерти Я буду защищать каждую душу, как Свою славу, если она будет читать этот венчик, либо если рядом с умирающим другие будут читать его; милость будет той же самой. Когда возле умирающего читают этот венчик, смиряется гнев Божий, бездонное милосердие охватывает душу и колеблются глубины Моего милосердия ради крестного страдания Моего Сына» (811). И еще: «Даже если это будет самый закоренелый грешник, - если только он хотя бы раз прочитает этот венчик, он удостоится милости от Моего бесконечного милосердия» (687).
Безусловно, есть риск, что некоторые сочтут это обещание Иисуса в магическом смысле: как будто спасение можно получить как по мановению волшебной палочки, механически, совершив некий ритуал, в данном случае прочитав Венчик Божественному милосердию. Необходимо помнить, что никто не может войти в рай, не будучи облеченным в благодать. Без состояния благодати невозможно войти в рай. Об этом Господь напоминает в одной из евангельских притч, говоря о некоем человеке, который явился на свадебный пир без брачных одежд: «Царь, войдя посмотреть возлежащих, увидел там человека, одетого не в брачную одежду, и говорит ему: друг! как ты вошел сюда не в брачной одежде? Он же молчал. Тогда сказал царь слугам: связав ему руки и ноги, возьмите его и бросьте во тьму внешнюю; там будет плач и скрежет зубов» (Мф 22,11-13).
 В Апокалипсисе также провозглашается, что в Небесный Иерусалим не войдет ничто нечистое (гл. 22).
Обещание Иисуса, данное святой Фаустине, следует интерпретировать в том смысле, что Венчиком Божественному милосердию умирающий может стяжать дар покаяния, а покаяние приведет его к благодати. Благодать же неразрывно связана с покаянием и ведет к желанию примириться с Богом в Таинстве Покаяния. Невозможно прийти в созвучие с волей Господа, если нет расположения к тому, что Он установил для примирения. Таким образом, если умирающий приходит в  себя, то он выражает свое покаяние желанием исповеди, и в этом случае, даже если он умирает так и не исповедовавшись, он спасается.
Божье милосердие выражается отнюдь не в том, что Бог «делает вид», будто мы и не согрешили, закрывая глаза на наши грехи. Плоды Божьего милосердия не могут проявиться, если человек не раскается в собственных грехах. Божественное милосердие как таковое побуждает к покаянию, а прощение следует за этим покаянием. Таким образом, милосердие Бога по отношению к умирающему грешнику проявляется в том, что Он побуждает к покаянию. А истинное покаяние всегда включает как минимум намерение исповедоваться, поскольку Сам Бог установил это Таинство для отпущения грехов.
Если человек находится в состоянии тяжкого греха, то он не может спастись без покаяния и отчуждения от греха. Венчик Божественному милосердию, прочитанный самим умирающим или в его присутствии, побуждает его к покаянию: именно в этом смысле следует толковать слова, записанные святой Фаустиной Ковальской.  

суббота, 30 июля 2016 г.

Папа: мы ўсе будзем асуджаны па справах міласэрнасці

Добры Самаранін і яго стаўленне да іншага чалавека былі ў цэнтры ўвагі разважання папы Францішка, якое прагучала на плошчы св. Пятра 10 ліпеня 2016 г. перад малітвай “Анёл Панскі”. Хрысціянская вера без сведчання – мёртвая, нагадаў Пантыфік вернікам.
 
“Літургія прапануе нам сёння прыпавесць пра Міласэрнага Самараніна, узятую з Евангелля св. Лукі (10, 25-37), - нагадаў Святы Айцец. - У простым і натхняльным апавяданні яна паказвае нам лад жыцця, цэнтрам цяжару якога з’яўляемся не мы самі, а іншыя са сваімі цяжкасцямі, людзі, з якімі мы сутыкаемся на нашым шляху і якія з’яўляюцца выклікам для нас. Іншыя, якія з’яўляюцца выклікам. І калі гэтыя іншыя не з’яўляюцца выклікам для нас, тут нешта не так; нешта ў гэтым сэрцы нехрысціянскае. 

Езус выкарыстоўвае гэтую прыпавесць у дыялогу з кніжнікам у адносінах да двайной запаведзі, якая дазваляе атрымаць вечнае жыццё: любіць Пана Бога ўсім сэрцам, і бліжняга свайго, як самога сябе (Лк 10, 25-28). “Так – адказвае гэты кніжнік – але скажы, хто мой бліжні?” (Лк 10, 29). Таксама і мы можам задаць сабе гэтае пытанне: хто мой бліжні? Каго я павінен любіць, як самога сябе? Сваіх бацькоў? Сваіх сяброў? Сваіх землякоў? Тых, хто вызнае тую ж рэлігію, што і я? Хто мой бліжні?

І Езус адказвае гэтай прыпавесцю. На чалавека па дарозе з Ерузалема ў Ерыхон напалі рабаўнікі, збілі і пакінулі. Тым жа шляхам праходзіў спачатку святар, а затым лявіт, якія, бачачы параненага, не спыніліся і прайшлі міма (Лк 10, 31-32). Потым ішоў Самаранін, гэта значыць адзін з жыхароў Самарыі, якімі пагарджалі юдэі, таму што яны не прытрымліваліся праўдзівай рэлігіі. І ўсё ж менавіта ён, убачыўшы гэтага няшчаснага бедняка, “злітаваўся: падышоў, перавязаў яму раны (...),прывёз у заезд і паклапаціўся аб ім” (Лк 10, 33-34) і на наступны дзень даручыў апеку гаспадару, заплаціў за яго і сказаў, што аплоціць рэшту (Лк 10, 35).
У гэты момант Езус звярнуўся да кніжніка і спытаўся ў яго: “Хто з гэтых трох, на тваю думку, быў бліжнім таму, хто трапіў у рукі разбойнікаў?”. І ён адказаў, вядома, таму што ён быў разумны чалавек: “Той, хто паступіў з ім міласэрна” (Лк 10, 36-37). Езус, такім чынам, цалкам перавярнуў першапачатковую перспектыву кніжніка – а таксама і нашу! Я не магу каталагізаваць іншых, каб вырашыць, хто мой бліжні, а хто не. Ад мяне залежыць, я з’яўляюся бліжнім, ці не – гэта маё рашэнне – для сустрэтага мной чалавека, які мае патрэбу ў дапамозе, таксама чужога для мяне, і нават варожага. І ў завяршэнне Езус кажа: “Ідзі і ты рабі таксама” (Лк 10, 37). 
Які цудоўны ўрок! І Ён паўтарае гэта кожнаму з нас: “Ідзі і ты рабі таксама”, стань бліжнім для брата і сястры, калі бачыш, што яны маюць цяжкасці. “Ідзі і ты рабі таксама”. Варта рабіць добрыя рэчы, а не толькі гаварыць словы, якія ляцяць з ветрам. Я памятаю песню “Parole, parole, parole” (Словы, словы, словы). Не! Трэба рабіць, рабіць, рабіць. І дзякуючы добрым рэчам, зробленым з любоўю і радасцю да свайго бліжняга, наша вера прарастае і прыносіць свой плён. 
Давайце спытаем сябе – і няхай кожны адкажа ў сваім сэрцы – ці наша вера сапраўды плённая? Ці прыносіць добрыя справы? Ці, можа, яна бясплодная, больш мёртвая, чым жывая? Ці я станаўлюся бліжнім, ці проста праходжу міма? Гэтыя пытанні варта задаваць сабе часта, таму што ў канцы мы будзем асуджаны па справах міласэрнасці: Пан зможа сказаць нам: “Ці памятаеш той выпадак па дарозе з Ерузалему ў Ерыхон? Гэтым чалавекам напаўжывым быў Я. Памятаеш? Тым галодным дзіцём быў Я. Памятаеш? Тым мігрантам, якога многія хацелі забіць быў Я. Гэтымі самотнымі бабулямі і дзядулямі, пакінутымі ў дамах састарэлых быў Я. Гэтым самотным у бальніцы, да якога ніхто не прыходзіць, быў Я”.
“Няхай Дзева Марыя дапаможа нам рухацца па дарозе любові, любові велікадушнай у адносінах да іншых, па дарозе Добрага Самараніна. Няхай дапаможа нам жыць галоўнай запаведдзю, што Езус пакінуў нам. Гэта дарога, якая вядзе да вечнага жыцця”, - сказаў Папа. 
http://be.radiovaticana.va/

четверг, 14 апреля 2016 г.

Akt miłosierdzia w Roku Miłosierdzia – List papieża Franciszka

…Przebaczenia Bożego nie można odmówić nikomu, kto żałuje, zwłaszcza jeśli ze szczerym sercem przystępuje do Sakramentu Spowiedzi, by pojednać się z Ojcem. Również z tego powodu postanowiłem, mimo wszelkich przeciwnych rozporządzeń, upoważnić wszystkich kapłanów w Roku Jubileuszowym do rozgrzeszenia z grzechu aborcji osób, które jej dokonały, żałują tego z całego serca i proszą o przebaczenie.




List papieża Franciszka do arcybiskupa Rino Fisichelli, przewodniczącego Papieskiej Rady ds. Krzewienia Nowej Ewangelizacji, a zarazem głównego organizatora rozpoczynającego się 8 grudnia 2015 r., w uroczystość Niepokalanego Poczęcia Najświętszej Maryi Panny, Nadzwyczajnego Jubileuszu Miłosierdzia – Roku Miłosierdzia.


Czcigodny Brat Abp Rino Fisichella
Przewodniczący Papieskiej Rady
ds. Krzewienia Nowej Ewangelizacji

Zbliżający się Nadzwyczajny Jubileusz Miłosierdzia pozwala mi zwrócić uwagę na kilka kwestii, które chcę poruszyć, by obchody Roku Świętego mogły być dla wszystkich wierzących prawdziwym momentem spotkania z miłosierdziem Boga. Pragnę bowiem, aby Jubileusz był żywym doświadczeniem bliskości Ojca, niejako dotknięciem ręką Jego czułości, aby wiara każdego wierzącego umocniła się, a tym samym jego świadectwo stawało się coraz bardziej skuteczne.

Myślę przede wszystkim o wszystkich wiernych, którzy w poszczególnych diecezjach lub jako pielgrzymi w Rzymie będą przeżywali łaskę Jubileuszu. Pragnę, by jubileuszowy odpust był dla każdego autentycznym doświadczeniem miłosierdzia Bożego, które wychodzi wszystkim naprzeciw z obliczem Ojca, który przyjmuje i przebacza, całkowicie zapominając popełniony grzech.

Aby przeżyć i uzyskać odpust, wierni mają odbyć krótką pielgrzymkę do Drzwi Świętych, otwartych w każdej Katedrze i w kościołach wyznaczonych przez Biskupa diecezjalnego, a także w czterech Bazylikach Papieskich w Rzymie, na znak głębokiego pragnienia prawdziwego nawrócenia. Jednocześnie rozporządzam, by w sanktuariach, gdzie zostały otwarte Drzwi Miłosierdzia, i w kościołach, które tradycyjnie są uznawane za Jubileuszowe, była możliwość uzyskania odpustu. Ważne jest, aby ten moment był połączony przede wszystkim z Sakramentem Pojednania i uczestnictwem w Mszy św. oraz refleksją nad miłosierdziem. Konieczne będzie, by tym celebracjom towarzyszyło wyznanie wiary i modlitwa za mnie oraz w intencjach, które noszę w sercu dla dobra Kościoła i całego świata.

Myślę też o osobach, które z różnych powodów nie będą mogły udać się do Świętych Drzwi, przede wszystkim o ludziach chorych, starszych i samotnych, którzy często nie są w stanie wyjść z domu. Dla nich będzie wielką pomocą przeżywanie choroby i cierpienia jako doświadczenia bliskości z Panem, który w tajemnicy swojej męki, śmierci i zmartwychwstania wskazuje główną drogę pozwalającą nadać sens bólowi i samotności.
Przeżywanie z wiarą i radosną nadzieją tego momentu próby, poprzez przyjęcie komunii św. lub uczestniczenie w Mszy św. i w modlitwie wspólnotowej, również za pośrednictwem różnych środków przekazu, będzie dla nich sposobem uzyskania jubileuszowego odpustu.

Myślę też o więźniach, którzy doświadczają ograniczenia wolności. Jubileusz zawsze stanowił okazję do wielkiej amnestii, obejmującej bardzo wiele osób, które choć zasługują na karę, uświadomiły sobie jednak, że to, co uczyniły, było niesprawiedliwe, i szczerze pragną na nowo włączyć się w życie społeczeństwa, wnosząc w nie swój uczciwy wkład. Niech do nich wszystkich dotrze w konkretny sposób miłosierdzie Ojca, który chce być blisko ludzi najbardziej potrzebujących Jego przebaczenia. W kaplicach więziennych będą oni mogli uzyskać odpust, a kiedy będą przechodzili przez drzwi swojej celi, kierując myśli i modlitwę do Ojca, niech za każdym razem ten gest oznacza dla nich przejście przez Drzwi Święte, ponieważ miłosierdzie Boże, które potrafi przemienić serca, jest również w stanie przeobrazić kraty w doświadczenie wolności.

Prosiłem, by Kościół odkrył w tym czasie jubileuszowym bogactwo zawarte w uczynkach miłosierdzia co do ciała i duszy. Doświadczenie miłosierdzia staje się bowiem widzialne w świadectwie konkretnych znaków, jak uczył nas sam Jezus. Za każdym razem, kiedy wierny sam wykona jeden lub kilka z tych uczynków, z pewnością otrzyma jubileuszowy odpust. Wiąże się z tym zaangażowanie w życie miłosierdziem, aby otrzymać łaskę pełnego i głębokiego przebaczenia mocą miłości Ojca, który nikogo nie wyklucza. Będzie to więc pełny odpust jubileuszowy, owoc samego wydarzenia, które jest celebrowane i przeżywane z wiarą, nadzieją i miłością.

Jubileuszowy odpust można będzie uzyskać również dla zmarłych. Jesteśmy z nimi związani świadectwem wiary i miłości, które nam zostawili. Tak jak pamiętamy o nich podczas Mszy św., tak też możemy, w wielkiej tajemnicy świętych obcowania, modlić się za nich, aby miłosierne oblicze Ojca uwolniło ich od wszelkich pozostałości winy i by mógł On przygarnąć ich do siebie w nieskończonej szczęśliwości.

Jednym z poważnych problemów naszych czasów jest z pewnością zmodyfikowany stosunek do życia. Bardzo rozpowszechniona mentalność doprowadziła do utraty należytej wrażliwości indywidualnej i społecznej na kwestię przyjmowania nowego życia. Dramat aborcjiprzeżywany jest przez niektóre osoby ze świadomością powierzchowną, jakby niemal nie zdawały sobie sprawy z tego, jak wielkim złem jest ten akt. Wiele innych natomiast, choć przeżywa ten moment jako porażkę, uważa, że nie mają innej drogi. Myślę w szczególności o wszystkich kobietach, które poddały się aborcji. Dobrze znam uwarunkowania, które doprowadziły je do podjęcia tej decyzji. Wiem, że jest to dramat egzystencjalny i moralny. Spotkałem wiele kobiet, które nosiły w sercu blizny pozostawione przez ten ciężki i bolesny wybór. To, co się wydarzyło, jest głęboko niesłuszne; jednakże tylko wtedy, gdy zrozumie się to w prawdzie, można nie stracić nadziei.

Przebaczenia Bożego nie można odmówić nikomu, kto żałuje, zwłaszcza jeśli ze szczerym sercem przystępuje do Sakramentu Spowiedzi, by pojednać się z Ojcem. Również z tego powodu postanowiłem, mimo wszelkich przeciwnych rozporządzeń, upoważnić wszystkich kapłanów w Roku Jubileuszowym do rozgrzeszenia z grzechu aborcji osób, które jej dokonały, żałują tego z całego serca i proszą o przebaczenie. Niech kapłani przygotują się do tego wielkiego zadania, by potrafili łączyć słowa szczerego przyjęcia z refleksją, która pomoże zrozumieć popełniony grzech oraz wskaże drogę autentycznego nawrócenia, by pojąć prawdziwe i wielkoduszne przebaczenie Ojca, który wszystko odnawia swoją obecnością.

Ostatnia uwaga dotyczy tych wiernych, którzy z różnych powodów uważają za stosowne chodzenie do kościołów, w których posługują kapłani z Bractwa św. Piusa X. Ten Jubileuszowy Rok Miłosierdzia nie wyklucza nikogo. Niektórzy współbracia biskupi z różnych stron opowiadali mi o ich dobrej wierze i praktykowaniu sakramentów, z czym łączy się jednak dyskomfort życia w trudnej z duszpasterskiego punktu widzenia sytuacji. 

Ufam, że w bliskiej przyszłości będzie można znaleźć rozwiązania pozwalające przywrócić pełną jedność z kapłanami i przełożonymi Bractwa. Tymczasem, powodowany potrzebą zabiegania o dobro tych wiernych, rozporządzam i postanawiam, że osoby, które w Roku Świętym Miłosierdzia przystąpią do Sakramentu Pojednania u kapłanów z Bractwa św. Piusa X, otrzymają ważne i zgodne z prawem rozgrzeszenie.
Ufając we wstawiennictwo Matki Miłosierdzia, zawierzam Jej opiece przygotowania do tego Nadzwyczajnego Jubileuszu.

Franciscus
Watykan, 1 września 2015 r.

вторник, 1 марта 2016 г.

Папа Францішак: Божы план абурае – бо не адпавядае нашым схемам

Божае збаўленне не прыходзіць ад вялікіх рэчаў, улады і грошай, клерыкальных сувязяў і палітычных сістэм, але рэчаў малых і простых, сказаў Папа 29 лютага 2016 г. падчас ранішняй св. Імшы ў Ватыкане.
Пантыфік спаслаўся на літургічныя чытанні (2 Вал 5, 1-15а; Лк 4, 24-30), якія кажуць пра гнеў пракажонага Наамана, які папрасіў прарока Елісея вылечыць яго, але не ацаніў просты спосаб, дзякуючы якому гэта павінна было адбыцца; а таксама пра гнеў жыхароў Назарэта, як рэакцыю на словы Езуса, Які быў іх суайчыннікам. Гэта абурэнне супраць Божага плану збаўлення, які не адпавядае нашым схемам, лічыць Пантыфік. Збаўленне, якога мы ўсе жадаем, не здзяйсняецца ў адпаведнасці з нашымі ўяўленнямі.
Папа адзначыў, што Езус, прапануючы шлях збаўлення, паказаў на два стаўпы: благаслаўленні і Апошні суд. Менавіта гэтыя простыя рэчы ўсіх абураюць. Калі мы адчуваем нейкае абурэнне, дадаў Святы Айцец, трэба прасіць у Бога ласку, каб зразумець, што адзіным шляхам з’яўляецца “скандал крыжа”, гэта значыць знішчэнне Сына Божага, і яго прыніжэнне, як гэта адбылося, напрыклад, у хросце ў рацэ Ярдан або ў жыцці у маленькім гарадку – Назарэт.
http://be.radiovaticana.va/

суббота, 26 декабря 2015 г.

“Urbi et Orbi”: дзе нараджаецца Бог, там нараджаецца мір

Шчаслівага Божага Нараджэння! Хрыстус нарадзіўся для нас, радуемся ў дзень нашага збаўлення!”, - такімі словамі распачаў 25 снежня 2014 г. сваё святочнае пасланне папа Францішак, звяртаючыся да тысяч вернікаў, сабраных на ватыканскай 
плошчы, з цэнтральнай лоджыі базылікі св. Пятра.
“Адкрыем нашы сэрцы на прыняцце ласкі гэтага дня, якой з’яўляецца Ён сам: Езус – гэта ясны дзень, які ўзыйшоў на гарызонце чалавецтва. – звярнуўся Святы Айцец – Гэта день міласэрнасці, у які Бог Айцец адкрыў чалавецтву сваю бясконцую пяшчотнасць; дзень святла, які разганяе цемру страху і трывогі; дзень супакою, у які з’яўляецца магчымасць сустрэцца, паразмаўляць, прымірыцца; дзень радасці: “радасці вялікай” для малых і пакорных, і для ўсяго народа (пар. Лк 2,10).

У гэты дзень ад Панны Марыі нарадзіўся Езус, Збаўца. Яслі нам паказваюць “знак” дадзены Богам: “Немаўля спавітае і пакладзенае ў яслях” (Лк 2,12). Як бэтлеемскія пастушкі, таксама і мы пойдзем паглядзець гэты знак, гэту падзею, якая кожны год абнаўляецца ў Касцёле. Божае Нараджэнне – гэта падзея, якая абнаўляецца ў кожнай сям’і, кожнай парафіі, кожнай супольнасці, якая прымае любоў Божую, уцелаўлёную ў Езусе Хрысце. Як Марыя, Касцёл паказвае ўсім “знак” Божы: Немаўля, якое яна насіла ва ўлонні і дала свету, але якое з’яўляецца Сынам Найвышэйшага, таму што “паходзіць ад Святога Духа” (Мц 1,20). Ён Збавіцель таму, што з’яўляецца Ягняткам Божым, якое бярэ на сябе грэх свету (пар. Ян 1,29). Разам з пастушкамі, паклонімся перад Ягняткам, аддадзім пашану ўцелаўлёнай Дабрыні Божай і дазволім, каб слёзы пакаяння напоўнілі нашы вочы і абмылі наша сэрца. Мы ўсе маем у гэтым патрэбу!

Толькі Ён, толькі Ён можа нас збавіць. Толькі Міласэрнасць Бога можа вызваліць чалавецтва ад шматлікіх формаў зла, часам жахлівых, якія эгаізм нараджае ў ім. Ласка Божая можа здзейсніць перамену сэрцаў і адкрыць шляхі выйсця з сітуацый, невырашальных чалавечымі сіламі.
Дзе нараджаецца Бог, там нараджаецца надзея. Ён прыносіць надзею! Дзе нараджаецца Бог, там нараджаецца мір. А дзе нараджаецца мір, там больш няма месца для нянавісці і вайны. Тым не менш менавіта там, дзе Сын Божы ўцелавіўшыся прыйшоў на свет, працягвае трываць напружанасць і насілле і мір застаецца дарам, аб якім трэба прасіць і які трэба будаваць. Няхай ізраільцяне і палестынцы змогуць аднавіць прамы дыялог і дасягнуць згоды, якая дазволіць абодвум народам суіснаваць у гармоніі, перазышоўшы канфлікт, які іх на працягу доўгага часу супрацьпастаўляе, з цяжкімі наступствамі для ўсяго рэгіёна.

Папросім у Пана, каб найхутчэй было знойдзена палітычнае і дыпламатычнае рашэнне для ўмілаванай Сірыі; якое прымусіць змоўкнуць грамыханне зброі і выправіць найцяжэйшую гуманітарную сітуацыю змучанага насельніцтва. Таксама тэрмінова неабходна, каб пагадненне па Лівіі знайшло падтрымку ўсіх, каб былі пераадолены цяжкія падзелы і насілле, якія ахапілі краіну. Увага ўсёй міжнароднай супольнасці няхай будзе адзінадушна скіравана на тое, каб спыніць зверствы, якія, як у гэтых краінах, так і ў Іраку, Йемене і Трапічнай Афрыцы правакуюць шматлікія ахвяры, выклікаючы вялізарныя пакуты і не шкадуюць нават гістарычнай і культурнай спадчыны цэлых народаў. Мае думкі скіроўваюцца таксама да ўсіх, хто пацярпеў ад лютых тэрарыстычных дзеянняў, асабліва нядаўніх нападаў здзейсненых у небе Егіпту, у Бейруце, Парыжы, Бамако і Тунісе.
Няхай нашым братам, якія пераследуюцца ў многіх частках свету па прычыне веры, Дзіцятка Езус падорыць суцяшэнне і сілу. Яны нашы сённяшнія мучанікі.

Аб міры і згодзе папросім для дарагіх народаў Дэмакратычнай Рэспублікі Конга, Бурундзі і Паўднёвага Судану, каб праз дыялог, умацавалася супольная дзейнасць дзеля будавання грамадзянскіх супольнасцяў, натхнёных шчырым духам прымірэння і ўзаемнага паразумення.

Няхай Божае нараджэнне прынясе сапраўдны мір таксама ва Украіну, дасць палёгку тым, хто пакутуе ад наступстваў канфлікту і натхніць волі весці да спаўнення дасягнутых дамоўленасцяў, каб аднавіць згоду ва ўсёй краіне.
Радасць гэтага дня няхай асвеціць намаганні калумбійскага народу, каб натхнёны надзеяй, працягваў дасягаць жаданага міру.

Дзе нараджаецца Бог, там нараджаецца надзея; і дзе нараджаецца надзея, там асобы знаходзяць годнасць. Тым не менш, яшчэ сёння мноства мужчын і жанчын пазбаўлены сваёй чалавечай годнасці і як Дзіцятка Езус, пакутуюць ад холаду, беднасці і адчужэння з боку людзей. Няхай наша блізкасць дасягне сёння найбольш безабаронных, асабліва дзяцей-салдат, жанчын, якія церпяць насілле, ахвяр гандлю людзьмі і наркатрафіку.

Няхай нашай дапамогі будзе дастаткова для тых, хто ўцякае ад беднасці і вайны, здзейсняючы падарожжы вельмі часта ў нечалавечых умовах і нярэдка рызыкуючы жыццём. Няхай будуць узнагароджаны патрэбнымі ласкамі тыя, як асобныя людзі, так і дзяржавы, якія з шчодрасцю падтрымліваюць і прымаюць шматлікіх мігрантаў і бежанцаў, дапамагаючы ім у будаванні годнай будучыні для сябе і сваіх блізкіх і ў інтэграцыі ў грамадствы, якія іх прымаюць.

У гэты святочны дзень, няхай Пан адорыць надзеяй тых, хто не мае працы – іх шмат – і падтрымае дзейнасць тых, хто мае публічную адказнасць у палітычнай і эканамічнай сферах, каб працавалі для дасягнення супольнага дабра і баранілі годнасць кожнага чалавечага жыцця.
Дзе нараджаецца Бог, там квітнее міласэрнасць. Яна з’яўляецца самым каштоўным дарам, які Бог робіць нам, асабліва ў гэты Юбілейны год, у які мы пакліканы адкрыць пяшчоту, якую наш нябесны Айцец мае да кожнага з нас. Няхай Пан дазволіць, асабліва зняволеным, адчуць Яго міласэрную любоў, якая зажыўляе раны і перамагае зло.


І так сёння будзем разам радавацца ў дзень нашага збаўлення. Сузіраючы яслі засяродзім наш позірк на распрасцёртых руках Езуса, якія дэманструюць нам абдымкі міласэрнага Бога, у той  час, як слухаем плач Дзіцятка, які нам шэпча: “Для маіх братоў і маіх сяброў я скажу: “Няхай на цябе будзе супакой” (Пс 121)”, - завяршыў святочнае пасланне Пантыфік.

                                                 http://be.radiovaticana.va/

суббота, 21 ноября 2015 г.

Папа Францiшак: "як многія з вас чытаюць гараскопы на дадзены дзень?"

Канчатковай мэце чалавекасустрэчы з Уваскрослым Панам
прысвяціў свае разважанні 
15 лістапада 2015 г
перад малітвайАнёл Панскіпапа Францішак.

Евангелле гэтай перадапошняй нядзелі літургічнага года прапануе частку прамовы Езуса пра апошнія падзеі чалавечай гісторыі, арыентаванай на поўнае выкананне у Божым Валадарстве, - звярнуў увагу Папа. - Гэта словы Езуса, сказаныя ў Ерузалеме, перад яго апошняй Пасхай.

Прамова змяшчае некаторыя апакаліптычныя элементы, як вайна, голад, касмічныя катастрофы: “зацьміцца сонца, і месяц не дасць святла свайго. І зоркі будуць падаць з неба, і сілы нябесныя пахіснуцца”. Нягледзячы на гэта, ўсе пералічаныя элементы не з’яўляюцца сутнасцю паслання. Істота, вакол якой сканцэнтраваны словы Езуса, гэта Ён сам, таямніца Яго асобы, Яго смерці і ўваскрасенне, і Яго вяртання ў канцы часоў.

Наша канчатковая мэта заключаецца ў спатканні з Уваскрослым Панам. Я хацеў бы задаць вам пытанне: колькі з вас думаюць, што настане дзень, калі я сустрэну Пана тварам да твару? Падумайце пра гэта. Гэта сустрэча з’яўляецца нашай мэтай.

Мы не чакаем на нейкі час ці месца, але збіраемся сустрэць асобу – Езуса. Такім чынам, праблема не ў тым, “калі” споўняцца гэтыя знакі, прадракаючыя канец часоў, але ў тым, каб мы былі гатовыя да іх. Нават справа не ў тым, “як” стануцца гэтыя рэчы, але “як” мы павінны весці сябе сёння, чакаючы на іх. Мы пакліканы жыць сённяшнім днём, ствараючы нашу будучыню радасна і давяраючы Богу.

Прыпавесць пра смакоўніцу, на якой распускаецца лісце, што зяўляецца прыкметай хуткага лета, кажа нам, што перспектыва канца не адлучае нас ад сапраўднага жыцця, але дазваляе нам глядзець на нашы дні ў перспектыве надзеігэтай цноты, якой так цяжка жыць. Надзея, найменшая, цнота, але і самая моцная. І наша надзея мае твар – твар уваскрослага Пана, Які прыходзіць “з вялікай сілай і ў славе”, паказвае ўкрыжаваную любоў, перамененую ва ўваскрасенне. 

Трыумф  Езуса ў канцы часоў будзе трыумфам крыжа, праявай таго, што прысвячэнне сябе ў ахвяру дзеля любові да бліжняга, наследуючы Хрыста, зяўляецца адзінай пераможнай сілай і адзіным аплотам перад падзеямі і трагедыямі свету.

Пан Езус зяўляецца не толькі кульмінацыяй зямной пілігрымкі, але ўвесь час прысутнічае ў нашым жыцці. Ён заўсёды побач з намі, заўсёды з намі. Таму, калі Ён кажа пра будучыню і вядзе нас да яе, заўсёды вяртае нас да сучаснасці. Ён супрацьстаіць ілжэпрарокам, летуценнікам, якія прадказваюць блізкі канец свету, выступае супраць фаталізму. Ён побач з намі, крочыць разам з намі, любіць нас.

Ён жадае вырваць сваіх вучняў кожнай эпохі з цікаўнасці дат, прагнозаў, гараскопаў і факусуе нашу ўвагу на сённяшнім дні гісторыі. Я хацеў бы спытаць вас, кожнага з вас, але не адказвайце ў голас, няхай кожны з вас адкажа ў сваім сэрцы: як многія з вас чытаюць гараскопы на дадзены дзень? Няхай кожны адкажа ў вашым сэрцы. І калі ты адчуваеш жаданне прачытаць гараскоп, паглядзі на Езуса, які з табой. Гэта лепшае, ты адчуеш сябе лепш.

Гэта прысутнасць Езуса нагадвае нам пра чаканне і пільнасць, якія выключаюць як нецярпенне, так і дрымотнасць, як уцёкі ў будучыню, так і нявольніцкае знаходжанне ў цяперашнім часе і часовасці.

Таксама і сёння дастаткова стыхійных і маральных бедстваў, нягодаў і перашкодаў рознага роду. Усё праходзіць, - нагадвае нам Пан - толькі Ён, Яго слова застаецца, як святло, што вядзе і абнаўляе нашы крокі. Ён заўсёды нам даруе, таму што знаходзіцца на нашым баку. 

Трэба толькі ўглядацца ў Яго, і Ён будзе пераўтвараць наша сэрца. Няхай Дзева Марыя дапаможа нам даверыцца Езусу, трывалай аснове нашага жыцця, і вытрываць з радасцю ў Яго любові”, - сказаў Папа падчас сваіх разважанняў.
http://be.radiovaticana.va/